вік, коли чоловік жив одним кровавим воєвничим життєм і в нїм загартовував свою душу так, що вже й не почував у собі нїчого людяного. Даремно дехто, що вибив ся понад свій вік, розпинав ся проти сих жостоких кар. Даремно король і багато лицарів з світлим розумом і чулою душею впевняли, що такі жостокі кари зможуть тільки розпалити до пімсти козацький нарід. Але сила короля і розумних поглядів була нїчим перед свавільством всесильного польського маґнатства, яке своєю безглуздістю, недостачею всякої обачности, дитячим самолюбством, пустою гордостю зробило з сойму карикатуру уряду.
Остап терпів усї муки як велитень. Нї крику, нї стогону не було чути навіть тогдї, коли почали пробивати йому кости на руках і ногах, коли страшний хряск кісток розійшов ся серед мертвої тиші в найдальші кутки, коли панянки відвернули свої очі, — нїчого навіть подібного на стогін не вирвало ся з його уст, і не здрігнулось його лице.
Тарас стояв у юрбі, похилив голову і враз гордо підняв свої очі, і немов притакуючи, тихо промовляв:
— Добре, синку, добре!
Але коли повели його на остатнї смертельні муки, здавалось, немов би почала ломитись його сила. І повів він кругом себе очима: Боже! самі незнані, самі чужі обличчя!
