Він дуже добре памятав усе, що звелїв учера.
— Ну, хлопцї, годї спати! Пора, пора! Напійте коний! А де стара? (так він звичайно називав свою жінку). Швидше, стара, готуй нам їсти: дорога перед нами далека!
Бідна старуха, втративши остатню надію, сумно поплела ся до хати. І між тим, як вона, плачучи, варила снїданок, Бульба роздавав накази метушив ся в стайнї і сам вибирав для своїх синів найкрасше убранє.
Бурсаки наче переродились: замісь брудних чобіт явили ся на них сафянові, червоні, з срібними підковами; шаравари, завширшки в чорне море, з безлїчю складів, зборок, були перевязані золотим очкуром; до очкура були причеплені довгі ремінцї з китицями і бляшками задля люльки. Кармазинові жупани з яркого як вогонь сукна, були підперезані квітчастим поясом; биті турецькі пистолї засуненні за пояс; шаблї брязкали при боцї.
Їхнї обличя, ще не дуже опалені сонцем, наче погарнїли, побілїйшали; молоді чорні вуси тепер немов дужче відбивали їхню білість і здорову, могутню краску молодости; і такі гарні були вони під чорними баранячими шапками з золотим верхом! Нещасна мати! Побачивши їх, вона й слова не могла промовити, і сльози зупинились її в очах.
Ну, сини, все готово! Нїчого гаятись — промовив нарештї Бульба. — Тепер по хри-
