золотом. Вона убирала його й робила з ним безлїч дурощів з свободою дитини, якою визначають ся вітрогонні Ляшки й яка ще дужче бентежила бідного бурсака. Він був смішний з розкритим ротом і нерухомо вдивлений в її слїпучі очі. Стук, що почув ся в ту хвилю коло дверий, злякав її. Вона звелїла йому сховати ся під постїль, і скоро тільки несупокій минув ся, покликала свою горничну, полонену Татарку, й приказала їй вивести його обережно в сад і звідтіля виправити через паркан. Але на сей раз нашому бурсакови не пощастило ся: сторож пробудив ся і порядно засягнув його по ногах, а двірня, що збігла ся, довго товкла його вже на вулицї, поки не винесли його швидкі ноги. Після сього було дуже небезпечно проходити біля дому, бо двірнї у воєводи було чимало. Він зустрів її ще раз в костелї: вона запримітила його й дуже мило усміхнула ся як до давнього знайомого. Він бачив її на швидку ще один раз, відтак ковенський воєвода виїхав, і замісь гарної чорноокої Ляшки виглядала з вікон якась груба морда. От про що думав Андрій, звісивши голову й потупивши очі в гриву свого коня.
А тимчасом степ уже давно приняв їх у свої зелені обійми, й висока трава, обступивши, закрила їх, тільки чорні козацькі шапки мигали між її колосям.
— Е, е! Що се ви, хлопцї, так притихли?
