нях стояла за ворітьми, обступивши молодого кобзаря. Але двірня, побачивши його замазану пику, підняла його на сміх і не дала нїякої відповіди. Врештї він таки дізнав ся, що то була дочка ковенського воєводи, що приїхав не на довгий час до Київа. Таки другої ночі він з питомою бурсацькою сміливостю перелїз через паркан до саду, вилїз на дерево, що розложило віти аж на дах дому; з дерева перелїз на дах і димарем пропхав ся просто в опочивальню до красунї, яка в той час сидїла перед свічкою і виймала з вух свої дорогі сережки. Вродлива Ляшка так злякалась, побачивши нечайно перед собою незнайомого чоловіка, що не могла вимовити слова; але помітивши, що бурсак стоїть з потупленими очима й не сміє рукою ворохнути, пізнавши, що се той самий, що гепнув ся на її очах на вулицї, вона знову зайшла ся сміхом. До того в чертах Андрія не було нїчого страшного, навпаки: він був дуже гарний собою. Вона сміяла ся від душі, довго забавляючись ним. Красуня була доволї вітрогонна, як Ляшка; але очі її, очі чудові, пронизливо-ясні, кидали погляд довгий, як вічність. Бурсак не міг ворохнути рукою, немов звязаний в мішку, коли дочка воєводи підійшла до нього, поклала йому на голову свою бликсучу диядему, повісила на губи йому сережки й надїла на нього серпанкову, прозору шемезетку з фестонами, шитими
