_-_12.jpg)
— А обернись лишень сину! Який же ти смішний! Що се на вас за попівські підрясники? І так всї в академії ходять?
Такими словами пострічав старий Бульба двох синів своїх, що вчили ся в київській академії і приїхали домів до батька.
Сини щойно позлазили з коний. То були два здорові юнаки, що дивили ся ще зпід лоба, як недавно випущені семинаристи. Іхнї дужі, здорові обличя були покриті першим пухом волося, до якого ще не торкалась бритва. Вони були дуже збентежені привітом батька і стояли нерухомо, потупивши очі в землю.
— Стійте, стійте! Нехай я роздивлю вас гарненько, — промовляв старий далї, повертаючи їх. Які-ж довгі на вас свити! Ну, тай свити, свити! Таких свит ще й на світї не бувало. А побіжи но котрий з вас! Я побачу, чи не гепнеть ся він об землю, запутавшись в поли.
— Не смій ся, батьку, не смій ся! — сказа в на рештї старший син.
— Дивись лишень який бундючий! А чом би не сміятись?
