ки в зубах; се вбранє свідчило, що сї люди або недовго тільки збули ся якоїсь великої біди, або прогуляли все, що було на тїлї. З посеред них вийшов і став на передї присадкуватий, плечистий козак, лїт з пятьдесять. Він кричав і махав руками дужче за всїх, але за стуком і криком робітників не можна було розібрати нї слова.
— А з чим приїхали? — спитав кошовий, коли пором привернули до берега. Всї робітники, покинувши роботу, підняли топори й долота, дивили ся, вижидаючи.
— З бідою! — кричав з порома присадкуватий козак.
— А що там?
— Позвольте, панове Запорожцї, річ держати?
— Держи!
— Чи може звелите зібрати раду?
— Кажи, ми всї тут.
Весь нарід збив ся в одну купу.
— А ви хиба не чули нїчого про те, що коїть ся на Гетьманщинї?
— А що там коїть ся? — спитав один з курінних отаманів.
— Еге, що? видко, вам Татарин клейтухом вуха позатикав, коли ви нїчого не чуєте.
— Та кажи-ж що там коїть ся?
— А таке, що й родились і хрестились, а такого не бачили.
