ли Запорожцї і почули свою силу. То вже не було хвилюванє нерозважного народа: то захвилювались характери тяжкі і кріпкі, що не швидко нагрівались, але нагрівшись, вперто і довго берегли в собі вогонь.
— Перевішати всю Жидову, — пронесло ся з юрби, — нехай не шиють з попівських риз спідницї своїм Жидівкам! Нехай не кладуть значки на святих пасках! Потопити їх усїх, поганих, в Днїпрі! — Сї слова, кинутї кимсь із юрби, полетїли мов блискавка по всїх головах, і юрба кинула ся на присїч, щоб повирізувати всїх Жидів.
Бідні сини Ізраіля, втративши решту свого і так боязливого духа, ховали ся в пустих бочках, у грубах і навіть залазили під спідницї своїх Жидівок; але козаки находили їх всюди.
— Ясновельможні пани! — кричав один, високий і довгий як тичка Жид, висунувши з купи своїх товаришів злиденну морду, викривлену від страху. — Ясновельможні пани! Тільки одно слово дайте нам сказати, одно слово! Ми таке скажемо, що ви ще нїколи не чули, — таке важне, що й сказати не можна, яке важне.
— Ну, нехай скаже — промовив Бульба, який всегда любив вислухати винуватого.
— Ясні пани! — залебедїв Жид. — Таких панів ще нїколи нїхто не бачив, їй Богу,
