не піддавались першим поривам, але мовчали, збираючи грізну силу обуреня. — Стій!… І я скажу слово. А що-ж ви, — чорти би вашого батька!… — що-ж ви робили? Хиба шабель у вас не було, чи що? Якже ви потурали такому безправю?
— Еге, як потурали? А спробували-б ви, коли самих Ляхів було пятьдесять тисяч, та найшлись і меіж нашими собаки, що приняли їхню віру.
— А ваш гетьман, а полковники що робили?
— Наробили полковники такого, що не дай Боже нїкому.
— Як?
— А так, що вже тепер гетьмана спекли в мідянім бику в Варшаві, а полковничі руки й голови розвозять по ярмарках на показ усьому миру. Ось що наробили полковники!
Заколихала ся вся юрба. Зразу по всїм березї пролетїло мовчанє, немов перед страшною бурею, а потім загомонів весь беріг.
— Як!… Щоб Жиди тримали в орендї християнські церкви?… Щоб ксьондзи запрягали в голоблї православних християн!… Як!… Щоб потурати таким мукам на своїй землї від проклятих недовірків!… Щоб от таке творили з полковниками і гетьманом!… Та не бути сьому, не бути!
Такі слова лунали по всїм березї. Загу-
