го куреня. Його серце стукотїло. Все минуле, все, що було досї заглушене козацькими походами, суворим воєнним життєм, — все раптом виринуло на верх, потопивши в свою чергу теперішнє. Знову виринула перед ним, як з темної глибини моря, горда жінка; знову блиснули в його памяти її гарні руки, очі, сміючі ся уста, густе темно-русяве волосє, кучерями розсипане по грудях, і всї тугі, гармонїйно зложені члени її дївочого стану. Нї, вони не згасли, не пропали з його грудий, вони тільки проступили ся, зробили на якийсь час місце иншим могутнїм рухам; але часто, молодого козака, і нераз, прокинувшись, лежав він без сну на постелї, не могучи вирозуміти, яка тому причина.
Він ішов, а серце в нього стукотїло все дужче від одної думки, що він побачить її знову, і тремтїли молоді колїна. Прийшовши до возів, він зовсїм забув, чого прийшов: він підняв руку до чола й довго тер його, силкуючись нагадати, що він має зробити. Нарештї він здрігнув ся і весь пройняв ся страхом: йому раптом прийшло на думку, що вона умирає з голоду. Він кинув ся до воза й ухопив кілька великих чорних хлїбів під паху, але в ту мить подумав, чи сей харч, добрий для невибагливого Запорожця, не буде за грубий і негодящий для її нїжної істоти. Тут він пригадав, що вчера кошовий докоряв кашоварів
