— Панночка бачила тебе з міського валу разом з Запорожцями. Вона сказала менї: „Йди, скажи лицареви: коли він памятае мене, нехай прийде; а коли забув, нехай дасть тобі шматок хлїба для моєї старенької матери, бо я не можу бачити, як на моїх очах умре мати. Нехай красше я попереду, а вона після мене. Проси, обнимай його за колїна і ноги: в нього теж є стара мати, нехай ради неї дасть хлїба!
Богато всяких почувань розбурхалось і спалахнуло в молодих грудях козака.
— Але як ти тут? Як ти прийшла?
— Підземним ходником.
— Хиба є підземний ходник?
— Є.
— Де?
— Ти, лицарю, не зрадиш?
— Клянусь хрестом святим!
— Треба спуститись у яр і перейти потічок, там, де очерет.
— І він веде у саме місто?
— Прямо у монастирь.
— Ходїм, ходїм зараз!
— Але Христа ради і святої Марії шматок хлїба!
— Добре, буде. Стій тут, коло воза, або красше лягай на віз, тебе не побачить нїхто, всї спять; я зараз вернусь.
І він пішов до возів, де були припаси йо-
