на другий беріг, що здавав ся висший від то-то, що був назад них, і піднимав ся кручею. Здавало ся, що тут було сильнїйше і само по собі певнїйше місце кріпости; бодай земляний вал був тут низший, і з-за нього не виглядала залога. Але за те трохи далї піднимав ся грубий мур монастиря. Крутий беріг увесь поріс буряном, а в невеличкій долинцї між ним і потічком ріс високий очерет. На верху кручі виднїли останки плота, які показували, що тут був колись огород; перед ним широколистий лопух; з-за нього сторчала лобода, дикий колючий бодяк і соняшник, що піднимав голову понад усїх. Тут Татарка, скинула з себе черевики й пішла боса, піднявши обережно спідницю, бо місце було багнисте і залите водою. Продираючись очеретом, вони зупинились перед купою хворосту і фашин. Піднявши хворост, вони побачили в землї якісь челюсти — дїрку, мало чим більшу від челюстий в печі. Татарка схилила голову і пішла перша; за нею Андрій, зігнувшись як мога низше, щоб пролїзти з своїми мішками, і швидко опинились обоє в непроглядній темряві.
Андрій на силу протискав ся в темній і вузкій пивницї, йдучи за Татаркою й несучи на собі мішки з хлїбом.
