відтак в комнату, яку він почав пильно розглядати. Світло, що пробивалось крізь щілини віконницї, торкнулось дечого: малинових опон, позолоченого примурку й картин на стїнї. Тут Татарка сказала Андрієви остатись, самаж відчинила двері в другу комнату, з якої блиснуло світло вогню. Він почув шепіт і тихий голос, від якого все в нїм затремтїло. Він побачий крізь відчинені двері, як майнула швидка жіноча постать з довгою розкішною косою, що падала на підняту в гору руку. Татарка вернулась і сказала, щоб він увійшов. Він не тямив як увійшов і як відчинили ся за ним двері. В кімнатї горіли дві свічки; перед образом мигала лямпадка; під ним стояв високий столик, по католицькому звичаю, з ступнями, щоб клякати підчас молитви. Але не того шукали його очі. Він повернув ся в другий бік і побачив постать, яка, здавалось, завмерла і скаменїла в якімсь бистрім руху. Здавалось, немов вона вся хотїла кинутись на нього й раптом зупинила ся. І він теж стояв здивований перед нею. Не такою думав він побачити її: то була не вона, не та, що знав її колись; нїчого в нїй не було подібного до тої, але вона була в двоє красша, чарівнїйша як тогдї: тогдї в нїй було щось не докінчене, тепер се був твір, якому майстер дав останнїй рис кисти. Тамта була принадна, пустотлива дївчина, се була красавиця
