жінка у всїй своїй розцвилій красї. Повне почуттє виявилось в її піднятих очах, не вривки, не натяки на почуттє, але все почуттє. Ще сльози не встигли висохнути на очох і одягали їх блискучою вохкістю, що проймала душу. Груди, шия і плечі були замкнуті в ті чарівні границї, що придані зовсїм розцвилій красї; волосє, яке колись роспадало ся легкими кучерями по її лицї, тепер було сплетене в густу, роскішну косу, частина якої була підібрана, а частина роскинулась по всїй довжинї руки й тонкими, довгими чудовими кучерям падала на груди. Здавалось, усї черти її змінили ся що-до одної. Даремно силкував ся він найти бодай одну з тих, що жили в його памяти: не було нї одної! Хоч яка велика була блїдість її обличя, та вона не могла захмарити її чудову красу; навпаки, вона немов убрала її в пориваючий, непереможно-побідний вираз. І почув Андрій в своїй душі якийсь набожний острах і стояв нерухомо перед нею. Вона, бачилось, теж була вражена виглядом козака, що стояв перед нею в усїй красї і силї молодецької мужности, що, здавалось, навіть у нерухомости своїх членів проявляв свободу рухів. Твердою силою блистїли його очи, сміливою дугою вигнулись оксамітні брови, опалені щоки пашіли вогнем і мов шовк вилискував ся його молодий чорний вус.
— Нї, не моя сила подякувати тобі, ве-
