Перейти до вмісту

Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/111

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

щоки його, і не безвідмовні були запашні уста. Вони озвалися тим же, і в цьому обопільно-злитому поцілункові відчулося те, що один тільки раз у житті дається почути людині.

І загинув козак! пропав для всього козацького рицарства! не бачити йому більше ні Запоріжжя, ні батьківських хуторів своїх, ні церкви божої. Україні теж не бачити найхоробрішого з своїх дітей, що взялися боронити її. Вирве старий Тарас сивий жмут волосся з своєї чуприни і прокляне і день і годину, в яку породив на ганьбу собі такого сина.


VII

Галас і метушня стояли у запорізькому таборі. Спершу ніхто не міг дати правдивої відповіді, як сталося, що військо пройшло до міста. Потім уже виявилось, що весь Переяславський курінь, розташований перед боковою брамою, був п'яний як дим; отож нічого нема дивного, що половину було перебито, а другу пов'язано ще перше, ніж усі могли довідатись, в чім річ. Поки ближчі курені, збуджені галасом, встигли схопитися