виростив вуса густі й чорні, як смола, і кріпкий був на дошкульне слово Попович.
— А, красні жупани на всьому війську, та хотів би я знати, чи красна сила у війська?
— Ось я вас! — гукав зверху дебелий полковник: — усіх пов'яжу! віддавайте, хлопи, рушниці й коней. Бачили, як пов'язав я ваших? Виведіть їм на вал запорожців!
І вивели навал поскручуваних мотузами запорожців; спереду їх був курінний отаман Хліб, без шароварів і верхнього убору, так, як схопили його п'яного. Понурив у землю голову отаман, соромлячись наготи своєї перед своїми ж козаками і того, що потрапив у полон, як собака, сонний. І за одну ніч посивіла міцна голова його.
— Не журись, Хліб! Визволимо! — гукали йому знизу козаки.
— Не журись, друзяко! — обізвався курінний отаман Бородатий: — в тому нема провини твоєї, що схопили тебе голого: біда може бути з кожною людиною; але сором їм, що виставили тебе на наругу, не прикривши пристойно наготи твоєї.
— Ви, знати, на сонних людей хоробре військо! — казав, поглядаючи на вал, Голокопитенко.
