хотів дістати. — І вигнав коней далеко в поле, гукаючи тим козакам, що стояли, перейняти їх.
Потім знов пробився в купу, напав знову на збитих з коней шляхтичів, одного вбив, а другому накинув аркан на шию, прив'язав до сідла й поволік його по всьому полю, знявши з нього шаблю з дорогим руків'ям і відв'язавши від пояса цілий гаман з червінцями.
Кобіта, добрий козак і молодий ще, схопився теж з одним з найхоробріших у польському війську, і довго бились вони. Зійшлися вже в рукопашний, подужав був уже козак і, зломивши ворога, ударив гострим турецьким ножем у груди. Та не зберігся сам: тут же у висок чокнула його гаряча куля. Завалив його найзнатніший з панів, найвродливіший і давнього князівського роду рицар. Як струнка тополя, літав він на буланому коні своєму. І багато вже показав боярської богатирської удалі; двох запорожців розрубав надвоє, Федора Коржа, доброго козака, перекинув разом з конем, стрельнув по коню і козака дістав зза коня списом; багатьом підрубав голови й руки і повалив козака Кобіту, загнавши йому кулю у висок.
