що мали за обов'язок з'являтися під час війни, можна було всякий час, при великій потребі, набрати цілі юрби охочекомонних: нехай тільки осаули пройдуть по ринках і майданах усіх сіл та містечок і погукають на весь голос, ставши на воза: — Гей ви, пивники, броварники, годі вам пиво варити та валятися по запічках та годувати своїм ситим тілом мух! Рушайте слави рицарської й честі добувати! Ви, плугатарі, гречкосії, чабани, баболюби! годі вам за плугом ходити, та каляти в землі свої жовті чоботи, та до жінок лабузнитися і губити силу рицарську! час добувати козацької слави! — І слова ці були як іскри, що падали на сухе дерево. Плугатар ламав свого плуга, броварі й пивовари кидали свої кадовби й розбивали бочки, ремісник і крамар слав до біса і ремесло й крамницю, бив горшки в хаті, — і все, що тільки було, сідало на коня. Одне слово, руська вдача дістала тут могутній, широкий розмах, дужий вияв.
Тарас був один з корінних, старих полковників: весь був він створений для бойової колотнечі і визначався грубою прямовитістю своєї вдачі. Тоді вплив Польщі починав уже відбиватися на руському дворянстві. Багато хто переймав уже польські звичаї, заводив
