лятися ні молодістю, ні молодим розумом, знаючи, що час воєнний і не до того тепер; а тут же повів їх прямо на купу і вже показав їм усім, що не дурно обрали його на отамана. Почули ляхи, що ставало вже непереливки, відступили й перебігли поле, щоб зібратися на другому кінці його. А низенький полковник махнув на чотири свіжі сотні, що стояли осібно коло самої брами, і гримнули звідти картеччю на козацькі купи; та мало кого дістали: кулі сипнули по биках козацьких, що дико дивилися на бій. Заревли злякані бики, повернули на козацькі табори, поламали вози й багатьох потоптали. Але Тарас, у цей час вихопившись із засідки з своїм полком, з галасом кинувся навперейми. Повернув назад весь скажений гурт, зляканий галасом, і метнувся на лядські полки, перекинув кінноту, всіх зім'яв і розсипав.
— Ой, спасибі вам, воли! — кричали запорожці: — Служили ви все похідну службу, а тепер і воєнну послужили! — І вдарили з новою силою на ворога. Багато тоді перебили ворогів. Багато козаків показало себе: Метелиця, Шило, обидва Писаренки, Вовтузенко і чимало було всяких. Побачили ляхи, що погано нарешті приходиться їм, викинули
