чило, що Андрія не було між ворожим вояцтвом. Чи постидився Юда вийти проти своїх, чи одурив єврей, і попав він просто в неволю? Та тут же згадав Тарас, що надміру було нахильчиве серце Андрієве до жіночих речей, і відчув тугу і заклявся тяжко в душі проти полячки, що причарувала його сина. І здійснив би він свою клятьбу: не подивився б на її красу, витяг би її за густу, пишну косу, поволік би її за собою по всьому полю поміж усіх козаків. Збилися б об землю, закривавившись і припавши пилом, її чудові груди й плечі, що блиском рівні нетанучим снігам, які вкривають гірські верховини. Розніс би він на шматки її пишне, прекрасне тіло. Та не відав Бульба того, що готує бог людині завтра, почав забуватися сном і, нарешті, заснув. А козаки все ще гомоніли між собою, і всю ніч стояла біля вогнів, приглядаючись пильно на всі боки і не склепляючи очей, твереза варта.
Ще сонце не дійшло до половини неба, як усі запорожці зібралися в кола. З Січі прийшла вість, що татари, в час відсутності
