— Ось я вас! — все так само кричав зверху товстий полковник, показуючи мотуз; і все ще не переставали нахвалятися запорошені, потомлені вояки, і всі задирливіші перекинулись з обох боків гострими словами.
Нарешті, розійшлись усі. Хто ліг відпочивати, стомлений боєм; хто присипав землею свої рани і драв перев'язки з хусток та дорогої одежі, знятої з убитого ворога. Інші, хто був свіжіший, стали прибирати тіла і віддавати їм останню честь. Палашами, списами копали могили, шапками, полами виносили землю, склали чесно козацькі тіла і засипали їх свіжою землею, щоб не дісталося крукам та хижим орлам виклювати їм очі. А лядські тіла, ув'язавши як попало десятками до хвості в диких коней, пустили по всьому полю і довго потім гналися за ними і шмагали їх по боках. Летіли скажені коні по борознах, горбах, через рови й протоки, і билися об землю вкриті кров'ю й прахом лядські трупи.
Потім посідали всі курені колами вечеряти і довго гомоніли про діла й подвиги, які припали на долю кожному, на вічний переказ людям захожим і нащадкам. Довго не лягали вони; а найдовше від усіх не лягав старий Тарас, все роздумуючи, що б то зна-
