Дегтяренко, Сидоренко, Писаренко, потім другий Писаренко, потім ще Писаренко, і багато було інших добрих козаків. Усі були ходжалі, їжджалі; ходили по анатольських берегах, по кримських солончаках та степах, по всіх річках великих і малих, які вливалися в Дніпро, по всіх затоках і дніпровських островах; бували в молдавській, волоській, в турецькій землі; виїздили все Чорне море двостерновими козацькими човнами; нападали в п'ятдесят човнів уряд на багатющі й височенні кораблі: перетопили чимало турецьких галер і багато-багато вистріляли пороху на своїм віку; не раз драли на онучі дорогі паволоки й оксамити; не раз череси на очкурах у штанях набивали все чистими цехінами. А скільки кожен з них пропив і прогуляв добра, що стало б іншому на все життя, того й не полічити. Все спустили по-козацькому, частуючи весь світ і наймаючи музику, щоб усе веселилося, що тільки є на світі. Ще й тепер рідко в кого з них не було закопано добра: кухлів, срібних ковшів та наруччів під комишами на дніпровських островах, щоб не довелося татарові знайти його, коли б, при нещасті, вдалося йому напасти несподівано на Січ; але трудно було б татаринові знайти його, бо й
