сам хазяїн уже став забувати, в якім місці закопав його. Отакі то були козаки, що схотіли зостатися й помститися ляхам за вірних товаришів і христову віру! Старий козак Бовдюг схотів теж зостатися з ними, сказавши: — Тепер не такі мої літа, щоб ганятися за татарами; а тут є місце, де опочити доброю козацькою смертю. Давно вже я просив бога, щоб коли доведеться кінчати життя, то щоб кінчити його на війні за святе й християнське діло. Так воно й сталося. Славнішої смерті вже не буде в іншому місці для старого козака.
Коли розділилися всі і стали на дві сторони в два ряди куренями, кошовий пройшов поміж рядами й сказав:
— А що, панове браття, чи вдоволені одна сторона другою?
— Всі вдоволені, батьку! — відповіли козаки.
— Ну, то поцілуйтесь же і один з одним попрощайтесь, бо, бог знає, чи доведеться в житті ще побачитись. Слухайте свого отамана, а робіть те, що самі знаєте: самі знаєте, що велить козацька честь.
І всі козаки, скільки їх було, перецілувалися між собою. Почали перші отамани і, повівши рукою по сивих вусах своїх, поці-
