лувалися навхрест і потім взялися за руки і міцно держали руки; хотів один одного спитати: — Що, пане брате, побачимося чи не побачимося? — та й не спитали, замовкли, і загадалися обидві сиві голови. А козаки всі до одного прощалися, знаючи, що багато буде роботи і тим і тим; та не порішили одначе зараз розлучитися, а порішили діждатися темної нічної пори, щоб не дати ворогові побачити убуток в козацькому війську. Потім усі рушили по куренях обідати.
Після обіду всі, перед ким була дорога, лягли відпочивати і спали міцно й довгим сном, немов би чуючи, що, може, останнім сном доводиться їм заснути на такій волі. Спали аж до заходу сонця; а як зайшло сонце і трохи стемніло, стали мазати вози. Спорядившись, пустили вперед вози, а самі, пошапкувавшися ще раз з товаришами, тихо рушили слідом за возами, кіннота чинно, без покрику й посвисту на коней, злегка затупотіла слідом за пішими, і незабаром стало їх не видно в темряві. Глухо віддавався тільки кінський тупіт та скрип якогось колеса, що ще не розходилося чи не було гаразд підмазане через нічну темряву.
Довго ще зосталі товариші махали їм зда-
