гова душа розповісти давно померлим дідам, як уміють битися на руській землі і, ще краще того, як уміють умирати в ній за святу віру.
Балабан, курінний отаман, незабаром після того гримнувся теж на землю. Три смертельні рани дісталися йому, від списа, від кулі й від тяжкого палаша; а був він один з найдоблесніших козаків, багато відбув під своїм отаманством морських походів; та найславніший за всі був похід до анатольських берегів. Багато набрали вони тоді цехінів, дорогої турецької габи[1] кіндяків[2] і всяких уборів. Але зазнали лиха, вертаючись: потрапили, сердешні, під турецькі ядра. Як сипнуло на них з корабля: половина човнів закрутилася й перевернулась, потопивши не одного в воді; та прив'язані з боків комиші врятували човни від потоплення. Балабан відплив на всіх веслах, став прямо проти сонця і через те зробився невидним турецькому кораблю. Всю ніч потім черпаками й шапками вибирали вони воду, латаючи пробиті місця; з козацьких штанів накраяли вітрил, понеслись і втекли
