від бистрішого турецького корабля. І мало того, то прибули безбідно на Січ, привезли ще золотом шиту ризу архімандритові Межигірського київського манастиря і на Покрову, що на Запоріжжі, шати з чистого срібла. І славили довго потім бандуристи удачливість козаків. Поник він тепер головою, почувши передсмертні муки, і тихо сказав: — Здається мені, пани брати, умираю доброю смертю: сім я порубав, дев'ятьох списом заколов, потоптав конем доволі, а вже не пригадаю, скількох дістав кулею. Хай же цвіте вічно руська земля! — і відлетіла його душа.
Козаки, козаки! не видавайте кращого цвіту вашого війська! Уже обступили Кукубенка, вже сім чоловік тільки зосталося з усього Незамайківського куреня, вже й ті відбиваються через силу; вже закривавилася на ньому одежа. Сам Тарас, побачивши біду його, поспішив на допомогу. Та пізно наспіли козаки: вже встиг загнатися йому під серце спис перше, ніж відігнали ворогів, що обступили його. Тихо схилився він на руки козакам, які підхопили його, і ринула струменем кров, немов дороге вино, яке несли в скляній посудині з льоху необережні слуги; посковзнулись тут же коло входу і розбили
