сулію; все розлилось на землю вино, і схопив себе за голову, прибігши, господар, що беріг його про найкращий випадок у житті, щоб, коли приведе бог на старості літ зустрітися з товаришем юнацтва, та щоб спом'янути разом з ним колишній інший час, коли інакше й краще веселився чоловік. Повів Кукубенко круг себе очима і промовив: — Дякую богові, що довелося мені вмерти при очах ваших, товариші! нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно люблена Христом руська земля! — І вилетіла молода душа. Підняли її ангели під руки і понесли до небес: гарно буде йому там. — Сідай, Кукубенко, одесную мене! — скаже йому Христос: — ти не зрадив товариства, безчесного діла не зробив, не кинув у біді чоловіка, охороняв і зберігав свою церкву. — Всіх засмутила смерть Кукубенка. Вже дуже ріділи козацькі ряди; багатьох, багатьох хоробрих уже не долічувались; але стояли і держалися ще козаки.
— А що, панове! — перегукнувся Тарас з зосталими куренями: — чи є ще порох у порохівницях? чи не потупилися шаблі? чи не стомилася козацька сила? чи не погнулись козаки?
