— Стане ще, батьку, пороху; годящі ще шаблі; не стомилася козацька сила; не погнулись ще козаки!
І рвонулися знову козаки, так, мов би й утрат ніяких не зазнали. Вже три тільки курінних отаманів зосталося живих; багряніли вже скрізь червоні річки; високо гатилися мости з козацьких і ворожих тіл. Глянув Тарас на небо, а вже по небу потяглася зграя кречетів. Ну, буде комусь пожива! А вже там підняли на спис Метелицю; вже голова другого Писаренка, завертівшись, закліпала очима; вже відломився й бухнувся об землю на четверо порубаний Охрім Гуска. — Ну! — сказав Тарас і махнув хусткою. Зрозумів той знак Остап і вдарив сильно, вирвавшись із засідки, на кінноту. Не видержали дужого напору ляхи, а він гнав їх і нагнав прямо на місце, де були вбиті в землю кілки й уламки списів. Пішли спотикатися й падати коні та летіти через іх голови ляхи. А в цей час корсунці, що стояли останні за возами, побачивши, що вже досягне рушнична куля, гримнули враз із самопалів. Всі збилися й змішались ляхи, і підбадьорились козаки: — От і наша перемога! — почулися з усіх боків запорізькі голоси, засурмили сурми, і вики-
