Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/171

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

матері, чи братів — це було ім'я прекрасної полячки. Тарас вистрілив.

Як хлібний колос, підрізаний серпом, як молоде ягня, почувши під серцем смертельне залізо, звісив він голову і повалився на траву, не мовивши ні одного слова.

Спинився синовбивець і дивився довго на бездушний труп. Він і мертвий був прекрасний: мужнє лице його, недавно повне сили й непереможного для жінок чару, все ще виявляло чудову красу; чорні брови, як жалобний оксамит, відтіняли його зблідлі риси. — Чим не козак був? — сказав Тарас: — і станом високий, і чорнобривий, і лице, як у дворянина, і рука була міцна в бою — пропав! пропав безславно, як підлий собака.

— Батьку, — що ти зробив? це ти вбив його? — сказав, під'їхавши в цей час, Остап.

Тарас кивнув головою.

Пильно подивився мертвому в очі Остап. Жаль йому стало брата, і промовив він тут же: — Поховаймо ж його, батьку, чесно в землю, щоб не поглумилися над ним вороги, і не розтягли б його тіла хижі птахи.

— Поховають його й без нас! — сказав Тарас: — будуть у нього голосільниці й утішниці!

І хвилини зо дві думав він: чи кинути