праве діло, за віру й братерство. І ті, що вирушили з кошовим навздогін за татарами, і тих уже давно не було; всі наложили головами, всі загинули; хто в самому бою поклавши з честю голову; хто від безвіддя й безхліб'я серед кримських солончаків; хто в полоні загинув, не знісши наруги; і самого колишнього кошового вже давно не було на світі, і нікого з старих товаришів, і давно вже травою поросла колись кипуча козацька сила. Чув він тільки, що був бенкет великий, бучний бенкет; весь перебито на друзки посуд; ніде не зосталося вина ні краплини, розхапали гості й слуги всі дорогі кубки й начиння — і смутний стоїть господар дому, думаючи: краще б і не було того бенкету. Даремно намагалися розважити й розвеселити Тараса; даремно бородаті, сиві бандуристи, приходячи по два й по три, уславляли його козацькі подвиги — суворо й байдуже дивився він на все, і на нерухомому обличчі його виступало невгасиме горе, і тихо, понуривши голову, казав він: — Сину мій, Остапе мій!
Запорожці збирались у морський похід. Двісті човнів спущено було в Дніпро, і Мала Азія бачила їх з голеними головами й довгими чубами, як вогнем і мечем плюндру-
