обведений круг двору. Вона все сиділа в головах милих синів своїх, ні на хвилину не зводила з них очей своїх і не думала про сон. Уже коні, чуючи світанок, всі полягли на траву й перестали їсти; верхнє листя верб почало лепетати, і помалу лепетливий струмок спустився по ньому до самого низу. Вона просиділа до світу, зовсім не була втомлена і в душі бажала, щоб протяглась якомога довше. З степу понеслось дзвінке іржання лошати. Червоні смуги ясно блиснули на небі. Бульба раптом прокинувся і скочив. Він дуже добре пам'ятав усе, що наказував учора. — Ну, хлопці, годі спати! Пора! Пора! Напійте коней! А де стара (так він звичайно називав жінку свою)? Швидше, стара, готуй нам їсти: путь стелиться велика!
Бідна старенька, позбавлена останньої надії, сумно подибала у хату. Тим часом, як вона з слізьми готувала все, що треба до сніданку, Бульба роздавав свої накази, порався в стайні і сам вибирав для дітей своїх найкращі убори. Бурсаки враз одмінилися: на них з'явились замість старих закаляних чобіт сап'янові червоні з срібними підковами; шаровари завширшки в Чорне море, з тисячею складок та з зборами, перетяглися золотим очкуром. До
