Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/192

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зробить, то вже ніхто я світі не зробить. Сиди тут! ось ключі! і не впускай нікого! — Євреї вийшли на вулицю.

Тарас замкнув двері і дивився в маленьке віконечко на цей брудний єврейський проспект. Троє евреїв спинилися посередині вулиці і стали досить запально розмовляти. До них пристав скоро четвертий, нарешті й п'ятий. Він чув знов повторюване: „Мардохай, Мардохай“. Євреї раз-у-раз поглядали в один бік вулиці. Аж ось в кінці її, зза одного поганенького дома, показалася нога в єврейському патинку, і замаяли поли полукафтана. — А! Мардохай! Мардохай! — закричали всі євреї в один голос. Худий єврей, трохи коротший від Янкеля, але багато більше вкритий зморшками, з величезною верхньою губою, підійшов до нетерпеливої купки, і всі навперебій стали розповідати йому, при чому Мардохай кілька разів поглядав на маленьке віконечко, і Тарас догадувався, що мова йшла про нього. Мардохай вимахував руками, слухав, перебивав мову, часто плював набік і, піднімаючи поли полукафтана, засовував у кишеню руку і виймав якісь брязкотельця, при чому показував препогані свої панталони. Нарешті, всі євреї зняли такий галас, що єврей, який