Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

його почувся наче захват. — Ви все на світі можете зробити, викопаєте хоч з дна морського, і приказка давно вже каже, що жид самого себе вкраде, коли тільки схоче вкрасти. Визволіть мені мого Остапа! Дайте нагоду втекти йому з диявольських рук. Ось я цьому чоловікові обіцяв дванадцять тисяч червінців — я додам іще дванадцять. Всі, які в мене є, дорогі кубки та закопане в землі золото, хату й останню одежину продам і укладу з вами контракт на все життя, з тим, щоб усе, що здобуду на війні, ділити з вами пополам.

— Ой, не можна, ласкавий пане! не можна! — сказав, зітхнувши, Янкель.

— Ні, не можна! — сказав другий єврей.

Усі три євреї глянули один на одного.

— А спробувати, — сказав третій, боязко поглядаючи на тих двох. — Може, бог дасть.

Усі три євреї заговорили по-німецькому. Бульба, як не наставляв свого вуха, нічого не міг відгадати. Він тільки чув часто вимовлюване слово „Мардохай“ і більш нічого.

— Слухай, пане! — сказав Янкель: — треба порадитись з таким чоловіком, якого ще ніколи на світі не бувало. Уй, уй! то такий мудрий, як Соломон, і коли він нічого не