Купа дітей, замурзаних, обідраних, з кучерявим волоссям, галасувала й качалася в багні. Рудий єврей з ластовинням по всьому обличчю, що робило його схожим на гороб'яче яйце, визирнув з вікна; зараз же він забалакав з Янкелем своєю тарабарською говіркою, і Янкель зараз же в'їхав в один двір. По вулиці йшов другий єврей, спинився, пристав теж до розмови, і, коли Бульба виліз нарешті спід цегли, він побачив трьох євреїв, що розмовляли дуже палко.
Янкель звернувся до нього й сказав, що все буде зроблено, що його Остап сидить у міській в'язниці, і хоч і тяжко буде вмовити сторожу, а проте він сподівається влаштувати йому побачення.
Бульба увійшов разом з трьома євреями в кімнату.
Євреї знову почали розмовляти між собою своєю незрозумілою мовою. Тарас поглядав на кожного з них. Щось, здавалося, дуже вразило його. На грубому байдужому обличчі його спалахнуло якесь палюче полум'я надії, — тієї надії, що приходить іноді до людини на останньому ступені одчаю. Старе серце його почало дуже битися, наче в юнака.
— Слухайте, жиди! — сказав він, і в словах
