так було. Три тисячі війська стоїть, і завтра їх усіх будуть карати смертю.
Тарас глянув у вічі євреям, але вже без нетерплячки й гніву.
— А коли пан хоче бачитися, то треба завтра рано, так щоб ще й сонце не сходило. Вартові згоджуються, І один левентар[1] обіцяв. Тільки нехай їм не буде на тім світі щастя, ой вей мір, що це за корисливий народі і між нами таких нема. П'ятдесят червінців дав я кожному, а левентареві…
— Добре. Веди мене до нього! — промовив рішуче Тарас, і вся твердість вернулася в його душу. Він згодився на пораду Янкеля перебратися за іноземного графа, що приїхав з німецької землі; для цього й одежу вже встиг припасти передбачливий єврей. Була вже ніч. Господар дома, відомий нам рудий єврей з ластовинням, витяг тонкий сінник, накритий якоюсь рогожею, і розіслав його на лавці для Бульби. Янкель ліг долі — на такому самому сіннику. Рудий єврей випив невеличку чарочку якоїсь настойки, скинув полукафтан і, зробившись у своїх панчохах та патинках схожим на курча, пішов із своєю єврей-
- ↑ Тобто регіментар — начальник команди
