Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/214

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бенкети сенаторам, коли б не врятувало його руське духовенство, що було в містечку. Коли вийшли назустріч усі попи в ясних золотих ризах, несучи ікони й хрести, а попереду сам архієрей з хрестом у руці і в пастирській мітрі, схилили всі козаки свої голови й поскидали шапки. Нікому б не уважили вони на той час нижче від самого короля; але проти своєї церкви християнської не посміли піти і уважили своєму духовенству. Погодився гетьман разом з полковниками відпустити Потоцького, взявши з нього присягу зоставити вільними всі християнські церкви, забути стару ворожнечу і не чинити ніякої кривди козацькому війську. Один тільки полковник не пристав на такий мир. Той один був Тарас. Вирвав він жмут волосся з голови своєї і скрикнув:

— Гей, гетьмане і полковники! Не зробіть такого бабського діла! не вірте ляхам: продадуть псяюхи[1]! — Коли ж полковий писар подав угоду, і гетьман приклав свою власну руку, він зняв з себе чистий булат, дорогу турецьку шаблю з найкращого заліза, розламав її надвоє, як тростину, і кинув по-

  1. Собаки.