різну далеко в різні боки обидва кінці, сказавши: — Прощайте ж! Як двом кінцям цього палаша не з'єднатися в одно і не скласти одної шаблі, так і нам, товариші, більше не бачитися на цьому світі! Пом'яніть же прощальне моє слово… (при цьому слові голос його виріс, піднявся вище, набрав незнаної сили — і збентежилися всі від пророчих слів): — перед смертною годиною своєю ви згадаєте мене! Думаєте, купили спокій і мир, думаєте, панувати станете? Будете панувати іншим пануванням: здеруть з твоєї голови, гетьмане, шкуру! наб'ють її гречаною половою, і довго будуть бачити її по всіх ярмарках! Не вдержите й ви, панове, голів своїх, загинете у вогких льохах, замуровані в кам'яні стіни, коли вас не зварять усіх живими в казанах, як баранів!
— А ви, хлопці! — казав він далі, повернувшись до своїх: — хто з вас хоче вмирати своєю смертю? Не по запічках та бабських лежанках, не п'яними під тином коло шинку, як усяке падло, а чесною козацькою смертю, всім на одній постелі, як молодий з молодою! Чи, може, хочете вернутись додому та перекинутися на недовірків, та возити на своїх спинах польських ксьондзів?
