— За тобою, пане полковнику! за тобою! — скрикнули всі, що були в Тарасовому полку, і до них перебігло чимало інших.
— А коли за мною, то за мною ж! — сказав Тарас, насунув глибше на голову собі шапку, грізно глянув на всіх, що зосталися, поправився на коні своєму і крикнув своїм: — Не докоріть же ніхто нам уразливим словом! Ану, хлопці, в гості до католиків! — і слідом за тим ударив він по коневі, і потягся за ним табір із ста возів, і з ними багато було кіннотників і піхоти, і, обернувшись, грозив поглядом усім, що зосталися, і гнівний був погляд його. Ніхто не посмів спиняти їх. На очах усього війська відходив полк, і довго ще обертався Тарас і все грозив.
Смутні стояли гетьман і полковники: задумалися всі, і мовчали довго, наче пригнічені якимсь тяжким передвістям. Не дурно провіщав Тарас. Так усе і сталося, як він провіщав. Трохи згодом, після віроламного вчинку під Каневом, посаджена була на палю голова гетьмана з багатьма найпершими старшинами.
А що ж Тарас? А Тарас гуляв по всій Польщі із своїм полком, випалив вісімнадцять містечок, близько сорока костьолів і
