висунулися зза чагарника, зібрав усю силу голосу і гучно закричав: — До берега! до берега, хлопці! спускайтесь підгірною стежкою, що ліворуч. Коло берега човни стоять, всі забирайте, щоб не було погоні!
На цей раз вітер дунув з другого боку, і всі слова почули козаки. Та за таку раду дістався йому тут же удар обухом по голові, який все перевернув в його очах.
Пустились козаки щодуху підгірною стежкою; а вже погоня за плечима. Бачать: крутиться і в'ється стежка і багато дає вбік закрутин. — А, товариші! куди не йшло! — сказали всі, спинились на мить, підняли свої нагайки, свиснули — і татарські їх коні, відірвавшись від землі, розпластавшись у повітрі, як змії, перелетіли через прірву і шубовснули прямо в Дністер. Двоє тільки не дістали до річки, гримнулись з вишини об каміння, пропали там навіки з кіньми, навіть крикнути не встигли. А козаки вже пливли з кіньми у ріці і відв'язували човни. Спинились ляхи над прірвою, дивуючись нечуваному козацькому ділу і думаючи: чи скакати їм, чи ні? Один молодий полковник, жива, гаряча кров, рідний брат прекрасної полячки, що очарувала бідного Андрія, не подумав
