— Та кажи ж бо, що діється, песький сину! — закричав один з юрби, видимо втративши терпець.
— Такий час тепер настав, що вже церкви святі тепер не наші.
— Як то не наші?
— Тепер у жидів вони в оренді. Якщо жидові наперед не заплатиш, то й обідні не вільно правити.
— Та що ти верзеш?
— І коли розсучий жид не покладе значка нечистою своєю рукою на святій пасці, то й паски святити не вільно.
— Бреше він, пани брати, не може того бути, щоб нечистий жид та клав значок на святу паску!
— Слухайте, ще не те розкажу: і ксьондзи їздять тепер по всій Україні в таратайках. Та не те лихо, що в таратайках, а те лихо, що запрягають уже не коней, а просто православних християн. Слухайте! ще не те розкажу: уже, кажуть, жидівки шиють собі спідниці з попівських риз. От які діла ведуться на Україні, панове! А ви тут сидите на Запоріжжі та гуляєте, та, мабуть, татарин страху нагнав вам, що в вас уже ні очей, ні вух — нічого нема, і ви не чуєте, що діється в світі.
