абож так загулялися, що прогуляли все, що було на тілі. Споміж них вийшов і став спереду присадкуватий, плечистий козак, років п'ятдесяти. Він кричав і махав рукою найдужче від усіх: та за стуком і криками робочих не було чути його слів.
— А з чим приїхали? — спитав кошовий, коли пором привернув до берега. Усі робочі, спинивши роботу й піднявши сокири та долота, дивилися, чекаючи.
— З бідою! — кричав з порома присадкуватий козак.
— З якою?
— Дозвольте, панове запорожці, річ держати!
— Кажи.
— Чи, може, хочете раду зібрати?
— Кажи, ми всі тут.
Берег увесь збився в одну купу.
— А ви хіба нічого не чули про те, що діється на гетьманщині?
— А що? — мовив один з курінних отаманів.
— Е! що? Видно, вам татарин заткнув клейтухом вуха, що ви нічого не чули.
—- Та кажи ж, що там діється?
— А те діється, що й родилися й хрестилися, а такого ще не бачили.
