а на нього відгукувалися з поля дзвінким іржанням жеребці, обурюючись на свої спутані ноги. А тим часом величне й грізне домішалося до краси липневої ночі. То були заграви догораючих в далині околиць. В однім місці полум'я спокійно й велично стелилося по небу; в іншім, зустрівши щось горюче і враз шугнувши вихором, воно свистіло й летіло вгору під самі зорі, і відірвані клапті його гасли під найдальшими небесами. Там обгорілий чорний манастир, як суворий картезіанський чернець[1], стояв грізно, виявляючи при кожному відблиску похмуру свою величність; там горів манастирський сад: здавалося, чути було як сичали дерева, обвиваючись димом, і коли вибивався вогонь, він раптом освітлював фосфоричним, лілово-огненним світлом спілі грона слив, або обертав у червоне золото жовтіючі там і там груші, і тут же серед них чорніло, висячи на стіні будинка чи на суку дерева, тіло бідного єврея або ченця, що загинуло разом з будинком в огні. Над огнем вилось віддалік птаство, здаючись купою темних дрібних хрестиків на огненному полі. Обложене
- ↑ Католицького чернечого ордену (братства) картезіанців.
