Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кружальця світла, освітивши раптом темну церкву. Весь алтар в своїй далекій заглибині показався враз у сяйві; кадильний дим спинився в повітрі райдужно освітленою хмарою. Андрій не без подиву дивився з свого темного кутка на чудо, створене світлом. В цей час величний рев органа сповнив раптом усю церкву; він ставав усе густіший і густіший, розростався, перейшов у важкий гуркіт грому і потім враз, обернувшись на небесну музику, понісся високо під склепінням співучими звуками, що нагадували тонкі дівочі голоси, і потім знов обернувся на густий рев і грім, і затих. І довго ще громовий гуркіт носився, тремтячи, під склепінням, і чудувався Андрій з напіврозкритим ротом величній музиці.

В цей час почув він, хтось смикнув його за полу жупана.

— Пора, — сказала татарка. Вони перейшли через церкву, не помічені ніким, і вийшли потім на майдан, що був перед нею. Зоря вже давно рум'яніла на небі: все сповіщало про схід сонця. Майдан, що мав квадратну фігуру, був зовсім порожній: на середині його ще зоставалися дерев'яні столики, свідчачи, що тут був ще тиждень, може, тому харчовий ринок. Вулиця, яких тоді не брукували,