сходами. Наверху сходів вони знайшли багато вбраного, всього з ніг до голови озброєного вояка, що держав у руці молитовник. Він звів був на них стомлені очі, але татарка сказала йому одне слово, і він спустив їх знов на розгорнуті сторінки свого молитовника. Вони ступили в першу кімнату, досить простору, що правила за приймальню чи просто прихожу; вона була вся повна сидячих в різних позах попід стінами солдатів, слуг, псарів, виночерпіїв та іншої двірні, потрібної для показу сану польського вельможі як військового, так і володаря власних маєтків. Чути було чад погаслої свічки; дві інші ще горіли у двох величезних, майже в людський зріст, свічниках, які стояли посередині, дарма що вже давно в гратчасте широке вікно дивився ранок. Андрій уже хотів був іти прямо в широкі дубові двері, прикрашені гербом і силою різьблених окрас, але татарка смикнула його за рукав і вказала на маленькі двері в боковій стіні. Ними вийшли вони в коридор і потім у кімнату, якої він не міг добре розглядіти. Світло, проходячи крізь щілину віконниці, торкнуло дещо: малинову завісу, золочений карниз і живопис на стіні. Татарка сказала Андрієві зостатися тут і від-
