на яку може кінчатися приросток), коли і вимовляється як і, а не йі: ім'я, іспит, істота, історія, заіменник, поінформований, передісторичний і т. д.
Літеру е вимовляємо твердо й пишемо там, де вона має бути згідно з етимологією слова. В живій нашій мові часто ненаголошене е вимовляється неясно, як и, чи близько до и, напр., вили́кий, пирилічи́ти, биригти́, замісць великий, перелічити, берегти. Тому иноді пишуть и замісць е. Цього треба уникати; слід завжди мати на увазі етимологію слова. Часом-же можна так змінити слово, що той неясний звук прийдеться під наголосом, і тоді видко, що́ треба писати, наприклад: держа́ти — од́ержати, мені — до ме́не, трима́ти — отри́мати і т. д.
1) Літеру є з початку слів і після голосних, губних, приголосних (після протинки) та після ь читаємо як йе, а після инших приголосних є визначає м'якість попередньої приголосної: єдиний, єси, читає, хвилюється, б'є, об'єднувати, п'єте; барельєф, Ананьєв; синє, третє, життєпис.
2) У живій мові ненаголошене є вимовляється як йі або близько до йі (напр., ляка́їтесь, чита́їте зам. лякаєтєсь, читаєте), але писати треба скрізь там є, де того вимагає етимологія.
Літеру о пишемо скрізь там, де її чути у слові і де вона має бути згідно з етимологією слова. В
186
