живій мові по де-яких місцевостях ненаголошене о вимовляється як у чи близько до у; напр., куліно — коліно, чулувік — чоловік, чорнуї — чорної і т. д.; писати-ж треба в таких випадках о, а не у. Часом можна так змінити слово, що той неясний звук прийдеться під наголосом, і тоді видко, що треба писати: боїться — бо́язно, голубка — го́луб і т. д.
Після подвоєних шиплячих: жж, чч, шш пишемо я, ю, а не а, у: збіжжя, клоччя, півріччя, безгрішшя, півріччям, на обличчях, ніччю, піччю і т. д.
Увага. Після неподвоєної шиплячої пишемо а, а не я: лоша, дівча, курча, княжа і т. д., але підзамчя (див. X і XI).
§ 1. Загальна увага до правопису приголосних.
Дзвінкі приголосні (б, в, д, г, ґ, з, ж, дз, дж, р, л, м, н) та глухі (п, ф, т, к, х, с, ш, ц, ч, щ) пишемо там, де цього вимагає етимологія слова. Пишемо, напр. книжка, стежка, кладка, нігті, а не книшка, ніхті; пишемо осьде, отже, просьба, а не озьде, одже, прозьба, хоч у живій мові по де-яких місцевостях дзвінкі приголосні перед глухими переходять у глухі (книшка) і навпаки: глухі перед дзвінкими — у дзвінкі (озьде, прозьба); останнє з'явище загальне в нашій мові.
Часом, щоби взнати, як слід писати невиразну в вимові приголосну, треба тільки змінити слово
187
