2. Злучник то пишемо через розділку: отакий-то, такий-то, так-то, як-то, там-то, отут-то, отоді-то, ніби-то, цеб-то, тоб-то, начеб-то і т. д.
3. Злучник но пишемо через розділку в таких випадках як: гляди-но, слухай-но, тільки-но і т. д.
4. Пишемо чи (а не чі), чи-чи.
1. Чужі слова треба писати по можливості так, як вони вимовляються в своїй мові: доктор, гувернер, фельдшер, адвокат, вокзал, капітан і т. д.
2. Звук g у чужоземних словах передаємо через г: газета, гімназія, телеграф, логика, агітатор… Але в чужих прізвищах одріжняємо g од h: Гюго, Ґріґ, Гартман.
Пишемо і вимовляємо ґ у чужоземних словах, що вживаються в нашій мові здавна: ґанок, ґонта, ґудзик, ґерлиґа, ґзимс, дзиґа і т. д.
3. У чужих словак звук л на письмі здебільшого не м'якчимо, вимовляючи його як середнє л: класа, план, лаконичний, лекція, телеграф, філологія, філософія, клуб і т. д.
Тільки в небагатьох словах, що дійшли до нас через польське посередництво маємо м'яке л, напр. лямпа, пляшка, клямка, канцелярія, льох, або: парцеляція, ізоляція, ілюмінація, ілюстрація (останні не без французького впливу).
4. Звук ф у чужик словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): фабрика, Франція, філологія, маніфест, офіцер, форма, фортуна і т. д.
208
