Сторінка:Голубець Микола. Теребовля (Львів, 1927).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і говорено про нього, що „тільки одному Камінцеві може поклонитися“. Коли одначе втратив своє стратеґічне значіння, його гармати перевезено до Камянця (1743) а над мурами зависла над ним невмолима руїна, яку тепер тільки уміла консервація може припинити. Заслугує він на це так з огляду на його минуле, як і на чар, яким окутує він нинішню Теребовлю.

Василіянський монастир. Найціннішим одначе, під яким би то не було оглядом, памятником теребовельського минулого є руїни василіянського монастиря, віддалені від міста на яких 3 км. уже на території села Підгірян.

Історія монастиря доволі непевна. Перші відомости про нього походять щойно з 1603 р., коли то польський король Ян Казимир затвердив монастирські надання. Нема одначе сумніву, що первопочини монастиря сягають в глибину століть, не виключене, що й в княжу епоху Теребовлі.

Крім сіл Семенова, Підгірян та ґрунтів довкола монастиря належали до теребовельських Василіян поля, що до нині звуться „чернечим полем“. Усіх черців було 12 і удержували вони щось в роді середньої школи, про яку одначе нічого певного не знаємо.

В 1789 р. скасовано монастир, а його маєтности віддано разом з иншими Валєріянові Дідушицькому в заміну за косівські саліни, які забрав австрійський уряд. В парі з тим обдерто монастир і його Преображенську церкву з усіх цінностей, з яких деякі до нині збереглися по ріжних місцях.

Перед тим одначе покинула своє первісне місце в монастирській церкві славна ікона Богородиці Теребовельської, яку ще 1673 р. переніс