Сторінка:Голубець Микола. Теребовля (Львів, 1927).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

епископ Йосиф Шумлянський до святоюрського храму у Львові.

По касаті монастиря, опинивсь головний вівтар церкви в Янівському костелі, прекрасно різьблений іконостас в церкві Могильниці, великий дзвін в Зарваниці, а розкішний, дванадцятирамений многосвітич опинився в… теребовельській біжниці.

На місці осталися тільки величні своїми розмірами і архитектурою руїни.

З першого погляду на румовища так і видно, що віддалений від міста монастир був сам для себе твердинею, яка на рівні з замком могла опертися ворожій навалі. Чотирокутник окружних мурів з баштами на гранях з високою вежею та вїздною брамою, все те повстало з метою можливо успішної оборони. В обрамованню мурів стояв поздовжній монастирський будинок і церква.

З башт збереглася цілою тільки одна, покрита стіжковатим мурованим з каміння „чапраком“, якими були покриті й три инші башти. Накриття василіянських башт похоже своєю конструкцією на покриття башт монастиря Кармелітів — характеристичне для східнього, головно турецького будівництва. Його схема полягає на постепенному висовуванню поземих круглих полос каміння, які, звужуючись в гору, утворюють в той спосіб, тільки на сході уживане склепіння.

Теребовельський монастир збудований уже на початку XVIII. в. (1716) в часах, коли Турки цілковито уступили з Поділля, являється інтересним зразком турецьких впливів.

В коридорі монастиря збереглися останки мальовил маляря Тимофія, що по даних город-