ських актів, перебував у монастирі 1703 р. разом з родиною і челяддю.
Одинокою церквою нинішньої Теребовлі є церква св. Миколи, що своїм заложенням походить з глибини XVII. віку, але найстаршою своєю частиною (пресвітерією) сягає ледве XVIII в.
Напис в церковно-словянській та латинській мові, уміщений на стіні біля проповідниці, говорить, що церкву посвятив львівський епископ Петро Білянський за часів о. Римбали дня 18-го серпня 1784 р. Одначе її засновини датуються 1734 р. про що говорить протокол ґенеральної візитації, відбутої 18-го лютого 1760 р. Первісна церква була „величавої структури“, ціла з фундаментів мурована, мала дві великі бані, покриті білою бляхою та одну меншу над входом, криту ґонтою. Зовні була білена, з нутра був розмальований притвір, пресвітерія та склепіння.
Нинішня церква походить з останніх десятиліть XIX. в. і тільки пресвітерія осталася по старій.
В маленькому повітовому містечку Поділля в княжій столиці Василька Ростиславича багато дечого змінилося за протяг мало не тисячелітньої історії міста. По світлій, хоч і бурливій, добі вільного життя (1097—1341) прийшла довга ніч чужої влади (1341—1918) час до часу розяснювана лучами визвольних зусиль поневоленого народу. Але ані польські старости, ні австрійські „бецірксгавтмани“ не змогли убити в душі теребовельського міщанства його національної свідомости, що в ріжних часах ріжними формами виявлювало свою животність. А коли по широкому світі прокотився гомінкий клич „самоозначення народів“, Теребовля самоозначила себе ясно, замаюючи синьо-жовтими прапорами теребовель-