переходить Буськ з рук до рук, а до нас збереглися тільки імена князів, що не княжили, а тільки „держали“ Буськ. В 1129 р. був тут Мстислав Володимирич, в 1138 — Всеволод Олегович 1147 — князь Святослав Володимирський, 1148 — Ростислав Юрієвич, а в 1165 — Ярополк Ізяславич. В 1277 р. держав Буськ князь Болеслав Мазовецький, якому його тесть Олександер Белзький і Володимирський дав бужську землю як віно. За нього знищили Буськ Татари й може тому глухнуть відомости про наш город аж до польських часів.
Яка доля зустріла Буськ в момент упадку української державности — не знаємо. Під 1379 р. згадують документи першого польського старосту в Буську, сандомирського воєводу Яна Тарновського. Можна припускати, що, разом з Белзчиною, Буськ довго ще не входив в склад земель польської корони. В 1386 р. одержує його з рук короля Ягайла князь Земовіт, як віно за дочкою Ягайла Олександрою. 1411 роком датується перша грамота Земовіта для Буська, видана в Сокалі, якою князь наділює старий княжий город маґдебурським правом, однак з… виключенням від його вольностей Українців. В 1442 р. знищили Буськ Татари, а два роки згодом умер князь 3ємовіт після якого править городом його син Казимир, який вже 1447 р. паде жертвою морової зарази в Красноставі. Тепер паном Белза и Буська стає його брат Владислав, помимо спротиву короля Казимира Ягайловича, який хотів прилучити Буськ до корони. В 1448 р. обновляє і поширює Владислав право католицького міщанства,
